Папа Мама

Папа Мама проживает в городе Киев, Украина. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о среднем образовании.

Якось у салоні віконтеси де Гранльє до першої години ночі засиділись два гостя, що не належали до її родини. Один з них молодий граф Ернест де Ресто, другий — стряпчий Дервіль, якого вважили за друга сім’ї, бо він свого часу допоміг віконтесі повернути втрачені під час революції гроші і маєтки. Помітивши, що її дочка Каміла з прихильністю ставиться до графа Ернеста де Ресто, віконтеса, як тільки граф поїхав, суворо докоряє їй і нагадує, що мати графа не приймають в жодному порядному домі, що доки вона жива, ніхто з батьків не довірить графу де Ресто майбутнє і посаг своєї дочки. Стряпчий Дервіль давно вже здогадався про почуття Каміли до Ернеста де Ресто, він втручається в розмову віконтеси з дочкою і просить дозволу розповісти історію, яка, на його думку, може змінити погляд на графа де Ресто у вишуканому товаристві. Історія, яку розповідає Дервіль, розпочалася давно, ще коли той був зовсім молодим. В той час Дервіль був молодшим писарем в конторі стряпчого, вивчав право і жив у дешевому пансіоні, в якому мешкав і лихвар Гобсек. Дервіль передає свої враження від зовнішності і характеру Гобсека. Жовтувата блідість його шкіри нагадувала срібло, з якого облізла позолота, волосся попелясто-сірого кольору, риси обличчя, нерухомі і байдужі, здавалося, вилиті з бронзи, очі жовті, як у тхора, ховалися від яскравого світла. Ніс мав гострий, схожий на свердлик, губи тонкі. Він ніколи не втрачав душевної рівноваги, навіть коли його клієнти благали, ридали, погрожували, він залишався спокійним і говорив тихо. Вік його важко було вгадати: чи то він завчасу постарів, чи то в старості виглядає молодо. В його помешканні все було охайним і потертим, як в кімнаті старої дівиці. Характеризуючи Гобсека, Дервіль називає його людиною—автоматом, людиною—векселем, яка гнітить в собі будь—які почуття. Життя його, здавалося, текло тихо, як пісок у старому пісочному годиннику. Гобсек був дуже обережний, і ніхто не знав, бідний він чи багатий. Одного разу з його кишені випала золота монета, пожилець, що спускався за ним сходами, підняв її й подав Гобсеку, але той не взяв загубленого, бо не хотів зізнатися, що в нього можуть бути такі гроші. Жив лихвар самотньо і підтримував стосунки лише з Дервілем, якому і відкрив свої потаємні думки про світ і людей. Згодом Дервіль довідався, що Гобсек народився у Голландії, що в десять років мати віддала його юнгою на корабель, який плив до Індії, де він мандрував протягом двадцяти років. Він прагнув розбагатіти, ідоля кидала його по світу в пошуках багатства по усіх континентах. Він знав багатьох славетних людей свого часу, був причетний до багатьох історичних подій, але не любив про це говорити. Одного разу Гобсек виклав Дервілю свою життєву «філософію»: світом править золото, а золотом володіє лихвар, тому він має таємну владу над людьми. Як з’ясувалося, Гобсек розважається тим, що вивчає людські пристрасті і втішається своєю владою над ними. Як повчальний приклад, він наводить історії двох векселів, за якими одержав гроші того дня. Один у визначений строк оплатила швачка Фані Мальво, працьовита і добропорядна дівчина, яка викликала співчуття навіть у лихваря. Другий вексель підписала одна графиня, а гроші одержав її коханець. Гобсек приходить до графині, але йому повідомляють, що та ще спить і прокинеться не раніше дванадцятої години, бо всю ніч була на балу. Лихвар називає своє прізвище і просить передати графині, що зайде пізніше. Опівдні він знову приходить, з улесливої поведінки графині розуміє, що заплатити їй нічим. Гобсек відзначає красу цієї жінки, але не знає співчуття: він попереджує, що розкриє її таємницю, коли вона не заплатить. Під час їхньої розмови в кімнату заходить чоловік графині, і та змушена віддати Гобсеку діамант, аби спекатися лихваря. Виходячи з дому графині, він зустрів її коханця. На його обличчі Гобсек прочитав майбутнє графині.