Оля Антонюк

Оля Антонюк проживает в городе Роздол, Украина. Родной город - новий розділ. Семейное положение Оли: не замужем. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о среднем образовании, карьере.

традиціями й утверджується у свідомості через ритуально-магічне дійство. В інформативному, культурному та естетичному аспектах міф змістовніший і багатший від ритуалу, оскільки формує мислення, що стає кроком до освоєння світу, зумовлює спробу його осмислення. Міф став ідеологією узагальнення бачення світу, а для мистецтва — зародком, на якому виросли релігії і донаукові уявлення про природу та суспільство. Міф став базою для народження літератури. Можна виокремити три основних етапи цього процесу: • магічні оповідання, заклинання, спрямовані на "практичний вплив" на реальність; • доповідь, розповідь із зародками художності, позбавлена ритуально-магічної функції; • казка як художній твір. Жанрове розмаїття літератури та мистецтва мало подібну модель у своєму розвитку — від магічного "практицизму " до худож- нього узагальнення, яке уособлювало загальнолюдську практику. Передумови естетичного щодо сприйняття світу передусім базувалися: • на роботі, завдяки якій виробився синтез виробничого процесу і ритуально-магічних дій; • на дозвіллі — вивільнявся час завдяки успіхам у господарській діяльності, що дало змогу людині приділяти більше уваги творчості; • на рівні певного матеріального забезпечення, оскільки він давав змогу піднятися від вузькоутилітарного сприйняття світу до естетичного. Ритуально-мистецька діяльність потребувала від людини певного вміння та часу. Але на початкових етапах розвитку суспільства вона була непрофесійною, її виконували деякі члени групи або племені у вільний час, і лише з ускладненням соціальних відносин у культурно-мистецькій сфері почалася професіоналізація. Історія не потурбувалася максимально повним збереженням усього, що виробило людство. Тому при вивченні, зокрема, культурно-мистецького процесу виникають певні труднощі через те

утворюючи спеціалізовані форми, при цьому кожна одержує самодостатній напрямок і має тенденцію виокремлення в галузі, опосередковано взаємопов'язані із загальнокульту-рологічним розвитком. Провідними формами соціокультурного процесу стали мистецтво (образотворче, театр, архітектура, музика, хореографія), релігія, філософія, наука, література, мораль, право, політична ідеологія, на базі яких культурологічна думка набирає рис культурологічних досліджень з ознаками систематизованих нормативних знань. У результаті нагромадження конкретних емпіричних спостережень формується система культурологічних учень. З часом вони стають професійною справою вчених кожного з означених напрямків. До другої половини XIX ст. кожний із них розвивався самостійно, без урахування міжпредметних взаємозв'язків, і лише на початку XX ст. було зроблено спроби виробити узагальнюючі підходи до формування наукових засад культурології, бачення її як цілісного явища, вивести спільне і відмінне в загальноісторичному і культурологічному розвитку окремих народів, а також розвитку культурного процесу в цілому. Системні підходи у дослідженні цієї проблеми розробили Г. Спенсер, Л. Морган, Ч. Тейлор, Ф. Енгельс та їхні послідовники. Вони розглядали історичний, соціологічний, етнографічний, археологічний, мистецтвознавчий та релігієзнавчий підходи і спробували вивести спільні моделі бачення культурогенезу. У другій половині XX ст. спостерігаються тенденції до вироблення цілісної моделі. Так, визначено, що культурогенез уособлює всі види діяльності, практичні формування технологій, прийомів і навичок основних напрямків у процесі розподілу праці, виокремлення суб'єктів, які спеціалізуються в цих галузях соціальної практики. Усе це акумулює досвід ціннісних орієнтацій, реалізує надбання в самоорганізації, що дає можливість створити в загальних рисах цілісний образ побутування як окремої спільноти, так і світу в цілому. Таким чином, культурологія стає наукою, яка формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину та суспільство і вивчає культуру як цілісність та специфічну функцію людського буття. Культурологічні науки групуються за трьома номінаціями: гуманітарно-культурознавчі, соціально-культурологічні, прикладні культурологічні. Нині в системі культурологічних наук виокремились такі напрямки: • історико-культурологічні дослідження загального профілю; • дослідження релігієзнавчих чинників культури; • літературознавчі дослідження історії культури; • історія міфології культури; • етнолінгвістичні дослідження; • мистецтвознавство та естетика, куди входять загальна теорія художньої культури, соціологія художньої культури, походження художньої культури, культурологія естетичних знань та ін. Прикладна культурологія майже не розвивалась у XX ст. Розглядалися лише окремі питання. На початку XX ст. постулювалися ідеї масового просвітництва, на них звертали увагу Л. Толстой, Леся Українка, І. Франко, але ці ідеї не стали темами цілеспрямованих наукових розробок; лише після революції 1917 року під гаслом "культурної революції" почали робитися спроби, і досить успішні, в реалізації даної тези. Але, на жаль, як у кожний пореволюційний період, було більше догматики, ніж діла і відповідно ґрунтовної теоретичної бази. Радянська влада дала суцільну грамотність народам СРСР, але не було розроблено цілісної моделі культурологічного забезпечення ідеї держави, всі заклади культури і мистецтв працювали, керуючись заідеологізованими схемами, орієнтуючись на емпіричні почуття, а не на наукові концептуально розроблені методики. Після розпаду СРСР і утворення незалежних держав кожна почала формувати свій культуротворчий процес, виробляти напрямки, притаманні цьому народові, цій нації. В Україні розробляється цілісна наукова концепція культурології, яка передбачає вивчення культурних надбань за такими напрямками: • теорія культурної політики та діяльність культурних інститутів; • соціокультурне прогнозування, проектування та регулювання;